Історичні Науки
1. Смирнов І.О. Половецький вплив на Північно-3ахідне Причорномор'я у ХІІ ст
Питання про володарювання половців у степах Північного Причорномор'я і в Подунав'ї у кінці ХІ ст. – першій половині ХІІІ ст. було надзвичайно актуальним в історичній науці й могло би вважатися вирішеним, коли б не часті суперечності писемних свідчень, які стосуються історії цього регіону, а також пильне регіональне вивчення археологічних давностей. З одного боку, облік і картографування поховальних пам'яток кочовиків цього періоду показують, що «типово половецькі» за типологічними характеристиками обряду могили тут зустрічаються зрідка. 3 іншого боку, деякі автори бачать інші археологічні докази, які ніби-то свідчать про осідання куманів-половців на землю у Прутсько-Дніпровському межиріччі у ХІ-ХІІ ст. і пізніше, при цьому, на початок ХІІІ ст. половців тут більше, ніж інших етнічних груп. Однак виходить, що уявлення про населення північно-західної частини степового Причорномор'я до татаро-монгольської навали, які склалися та складаються, виникаючи із різноманітних джерел і різних точок зору, надзвичайно неповні і суперечливі. В зв’язку з цим автор даної статті ставить своїм завданням прояснити ці суперечливості для ХІІ ст. шляхом аналізу джерел та літератури.
2. Тригуб О.П. Головні напрями діяльності Херсонської єпархії (1775-1918 рр.)
За останнє десятиліття в Українській державі все більше дослідників почали звертатися до минулого православної церкви, її діяльності та історії її окремих ланок: церков, монастирів, церковних шкіл, керівних установ (консисторій, духовних правлінь та ін.). Це пов’язано не тільки з політичними змінами в країні, а й з духовним відродженням, поверненням в лоно православної віри, зверненням до української духовної традиції.
3. Левченко Л.Л. Історія заснування Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства
Заснування Чорноморського флоту та суднобудування в Україні нерозривно пов’язане з Миколаївським військовим губернаторством, яке існувало на півдні України протягом майже всього ХІХ століття. Історія губернаторства ще не досліджена істориками, ми лише маємо деякі згадки про нього в працях дореволюційних істориків Г.М.Ге, Д.І.Багалія, А.Скальковського, А.Шмідта, Д.М.Афанасьєва та сучасних дослідників О.І.Дружиніної, І.О.Гуржія, Б.М.Зубова, В.Духніча, Ю.С.Крючкова [1]. На початковому етапі розвитку України як самостійної держави, актуальним стає вивчення історії її окремих регіонів, у тому числі Північного Причорномор’я та
4. Серединський О.В. Чорноморські адміралтейські поселення
На сучасному етапі розбудови Української незалежної держави триває інтерес наших співвітчизників до історичного минулого українського народу. У середніх навчальних закладах і вузах викладається “Історія України”, вводяться інші сучасні програми. Настав час об’єктивно розглянути факти історії України, насамперед, ті, які все ще залишаються недостатньо вивченими. Особливо це стосується історії окремих груп населення, які проживали в різні часи на території нашої Батьківщини, зокрема, Чорноморських адміралтейських поселенців.
5. Яблунівська Т.Є. Зв'язок масонства з товариством українських поступовців (1908-1917)
В сучасних умовах державотворення в Україні, становлення парламентаризму і конституціоналізму особливої актуальності набувають праці, присвячені діяльності українських політичних організацій напередодні та в роки національно-визвольної революції 1917-1920 рр. Обрана автором тема належить до малодосліджених, а подекуди й зовсім недосліджених проблем в історії громадсько-політичних рухів на терені України.
6. Кокошко Ф.І. Культурно-освітні організації Півдня України в 1917 – на початку 1920-х років
В нелегкий період національного відродження, який уже вкотре переживає Україна, не спадає інтерес до історії, культури, духовних витоків нашого народу. Національна культура в усьому її багатстві та багатогранності завжди була незмінним засобом виховання, фундаментом духовного розвитку особистості, адже у культурі зосереджені ті гуманістичні цінності, які ніколи не старіють. Характерною рисою сьогодення є зростання національного самоусвідомлення у пострадянських народів.
7. Пархоменко В.А. Військові формування Центральної Ради в Одесі у 1917-1918 рр
Лютнева революція 1917 року в Росії сприяла національному відродженню народів, які населяли простори імперії. Утворення Української Центральної Ради, резолюції Національного конгресу про автономію України несподівано викликали найбільший рух серед військових, які почали ставити питання про формування українських військових частин та переформування існуючих за національною ознакою.
8. Тригуб П.М. Південноукраїнське село в період переходу від політики воєнного комунізму до нової економічної політики (1921 – перша половина 1923 рр.)
Становище України в перші роки після національно-визвольних змагань та громадянської війни привертало увагу багатьох дослідників [1]. Однак, на нашу думку, перехід від політики воєнного комунізму до непу відбувався не одномоментно, а зайняв певний проміжок часу (орієнтовно 1921 – перша половина 1923 рр.), під час якого простежуються певні особливості, які автор має намір охарактеризувати на прикладах соціально-економічного та політичного розвитку південноукраїнського села. Ця думка автора даної статті не є цілком новою. Про це говорив ще відомий радянський дослідник Ю.О.Поляков, визначаючи перехід до непу, або його початковий період [2].
9. Пронь Т.М. До історії міграційних процесів на Півдні України
Південь України дивовижний регіон, який пережив багато історичних подій. Де в чому його можна порівняти з американським "Диким Заходом", тільки з іншою, не зовсім правильною назвою "Дике поле". Але якщо американців приваблювали пошуки золота, то тисячі поколінь людей різних рас, вірувань, говорячи сучасною мовою – людей різних національностей приваблювали сюди земля, вода, величезні простори. Саме тут багато з них знаходили те, за чим вирушали в далеку мандрівку. Протягом декількох тисячоліть вони обживали і облагороджували цю землю. Цим пояснюється сучасна поліетнічність Південного регіону України, заселення якого продовжується й сьогодні.
10. Пpонь С.В. Американський фактор у сучасних стосунках Японії і Росії
В сучасній російській історіографії є чимало вчених, у тому числі і всесвітньо відомих, які займаються внутрішньою й зовнішньою політикою та дипломатією Японії. Серед них, насамперед, слід назвати академіка С.Тіхвінського, професорів І.Латишева, Б.Славінського, К.Саркісова, В.Єрьоміна. На жаль, серед українських дослідників цього напрямку автор не може назвати жодного. Але навіть російські японознавці, розглядаючи складні питання новітньої історії Японії, зокрема, торкаючись ролі Сполучених Штатів на Далекому Сході, не піднімали проблеми американського фактора у стосунках Росії та Японії у сьогоденні. Саме цим пояснюється актуальність теми. Завдання автора статті і полягає у тому, щоб висвітлити наявність американського чинника в японо-російських відносинах, довести його вплив, досить активне втручання у стосунки одних з наймогутніших країн світу – Японії та Росії.