Наукові праці - Філологія. Літературознавство - Том №271
Біополітика та література | ||
| 1. | Вайєр С. Криза «біженців» та постнаціональні прикордонні зони: досліджуючи нові біополітичні реалії Європейського Союзу | |
| Так звана криза «біженців» у Європі є кризою кордонів як раціонального режиму видимості. У постнаціональному світі, який почав домінувати на континенті після падіння Берлінської Стіни, тіла не переходять кордони, але кордони перетинають тіла. Ідентифікація тіл із територіями, успадкована від національної парадигми та з її розстановкою сил, була частково зруйнована постнаціональною парадигмою і специфічним розподілом влади. Постнаціональні тіла стали територіальностями, чия влада може, але не повинна інтегруватися примусово, що завжди призводитиме до ситуації, в якій зв’язок тіл із кордонами стає нестійким. Через таку нестійкість з’являються привиди тіл/осіб без перепусток, які створюють подвійну небезпеку: переслідуватися особами без перепусток та острах стати особами без перепусток. У статті увагу зосереджено на тому, як криза «біженців» і переслідування Європи особами без перепусток визначають нові біополітичні реалії. Ця криза аналізується як симптоматична на шляху від біополітик, які більше не покладаються на іншування через візуальну стигматизацію та фенотипізацію, а натомість впроваджують режими контролю, в основі яких лежить розширення постнаціональних прикордонних зон. Останні активно замінюють і теоретично підривають визначення тіл, біополітик та кордонів як фортифікованих демаркаційних ліній, що позначають межі нації. The so-called «refugee» crisis in Europe is a crisis of borders as a racialized regime of visibility. In the post-national constellation that has come to define the continent since the fall of the Berlin Wall, bodies do not cross borders, but borders cross them. The identification of bodies with territories inherent to the nation paradigm and its power constellations has been partly undone by post-national paradigms in which certain bodies are not immutably identified with certain territories and certain power constellations. Post-national bodies have become territorialities that power may but must not integrate, yet will always mark: bodies whose relations to borders are forever sliding. From this sliding arise the spectres of bodies without orders to create a twofold uncanny (un-HEIM-lich): that of being haunted by bodies without orders as well as that of becoming a body without orders. The paper looks at how the «refugee» crisis and Europe’s haunting by bodies without orders mark new biopolitical realities. It analyzes this crisis as symptomatic of a transition from biopolitics that are no longer reliant on othering through visual stigmatization and phenotypes, but implement their control regimes instead through the spectacles of extended post-nation border zones that are increasingly replacing and theoretically undermining traditional notions of bodies, biopolitics and borders as fortified demarcation lines defining the nation. | ||
| Ключові слова: постнаціональні тіла криза біженців криза кордонів біополітики | ||
| 2. | Гайдаш А. В. Адаптаційна стратегія геронтогенезу у п’єсі П. Вогель «Найстаріша професія»: відлуння рейганоміки у геріатричному борделі | |
| У статті досліджуються шляхи старіння персонажів похилого віку в специфічному геронтосередовищі. Значну увагу приділено проблемам літературної геронтології як галузі гуманітарного знання у стані формування. Авторка статті наводить тези сучасних вітчизняних та закордонних дослідників, спрямовані на розуміння міждисциплінарності. На матеріалі твору Поли Вогель «Найстаріша професія» проаналізовано модель соціоекономічних стратегій кооперації та адаптації геронтогрупи будинку розпусти в 1980-х рр. Ця модель репрезентована шляхом старіння, за якого дійовим особам вдається зберігати свої особистості завдяки характеру їх діяльності. Проведений вище аналіз демонструє успішну коеволюційну адаптацію в пізньому онтогенезі або гармонійний співрозвиток геріатричного борделю зі зміненими соціоекономічними обставинами попри смерть усіх персонажів «Найстарішої професії». Ставлення до смерті вогелівських дійових осіб має стоїчний, навіть пародійний характер, утворюючи дещо абсурдний танатологічний дискурс. Визначено, що в контексті літературної геронтології застосування жанру «перегляду життя» є продуктивним у драмі Вогель. З’ясовано, що геронтологічні маркери п’єси мають переважно медичні імплікації. The subject of the paper is the ways of tackling the old age by the elderly prostitutes in the play by the US dramatist Paula Vogel. The crucial instrument of understanding the late adulthood in fiction is the budding branch of science – literary gerontology. Therefore the author of the article studies current views on the interdisciplinarity of this emerging academic system figuring out its methodological advantages. The most favorable method for the scholars of belle-letters in the framework of the literary gerontology appears to be the focus upon rather literary than gerontological approaches. The topic of the research is the paradigm of social and economic strategies of coping with the vicissitudes of aging by the fictitious group of five septuagenarian hookers in the époque of Reagan. The paradigm relies heavily on the concurrent straight and ironic interpretation of the Reaganomics. The goal of the present study is to define the strategy of adjustment of the older adults to the shifts in social and economic politics of the country in the early 1980s. The characters in «The Oldest Profession» employ active forms of adjustment to their late adulthood due to the specificity of the sex trade. Despite the imminent passing away of each veteran after the symbolic blackouts a geriatric group portrait represents successful adjustment to the down side of supply-side economics. The methods used in the paper are mixed: historical data processing, analyses of interdisciplinary resources (literary gerontology, social gerontology, age studies, age psychology, etc). The innovative solution lies in the application of interdisciplinary approach to close reading of drama texts. The results can be practical for classes of US literature and social gerontology. The findings of the paper inform of the active form of adjustment to their late adulthood by the fictitious group of five septuagenarian hookers in Paula Vogel’s play «The Oldest Profession». | ||
| Ключові слова: найстаріша професія літературна геронтологія геронтогрупа рейганоміка будинок розпусти стратегія адаптації | ||
| 3. | Ганошенко Ю. А. Біополітична реальність естетики Е. Ткачишина-Дицького | |
| Статтю присвячено розгляду естетичних особливостей поетичного метатексту сучасного польського автора Евґеніуша Ткачишина-Дицького з позицій біополітики. У нинішній польській літературі творчість цього поета по праву посідає своє місце в каноні сучасного літературного процесу, однак в Україні, на жаль, поки що маловідома. Яскравою особливістю творчої манери поета є виразна невписаність ліричного героя в систему нормативних владних схем культури – біополітична реальність сучасності не сприймається як іманентна, а екзистенційно заперечується через образні ряди психічного нездоров’я, сексуальності, бездомності, міжетнічності, втілюючись в автодеструктивній формі, оскільки естетична реальність не дає змоги подолати відчуженість між провідними владними біополітичними стратегіями і власним буттям. Eugeniusz Tkaczyszyn-Dycki’s poetry is a subtle weave of different cultural codes and systems of symbolic images that makes it a kind of written existential psychoanalysis. Thus, the poetic metatext verbalizes the author’s inner experiences of abnormality, imbued with emotional shades of the protest against traditional cultural schemes of the social life, which subdues all the images and sensuality becoming the poetical dominant. Taking as the basis Michel Foucaul’st methodology together with the ideas of hermeneutics and phenomenology this article focuses on the biopolitical aspects of the semantic structure of Eugeniusz TkaczyszynDycki’s metatext. Immanent inability to live according to the existing governmental strategies seems to be a specific organizational force which rationalizes (with the help of words) the personal experiences from the past: complex, unrealized and unspoken relationships with the author’s mother and his be loved ones, his inability to fit into the existing system of socio-cultural gender relations as well as his unsuccessful attempts to break the vicious circle of his hopelessness existence. Such neurotic attempts to explain his own identity lead the author to perceive an increased sense of homelessness, madness and the loss of life boundaries and landmarks. Certain patterns and relationships crumble, and the new ones still cannot arise. All this makes the poet constantly express the sense of loss (realized by specific poetic techniques of constant reduplication). In a fit of creative self-destruction, the poet increasingly exposes his «I» while sinking into internal exile. Biopolitical aesthetic brings all the dominant poetic imagery of the author, whose poems are a kind of postmodern experience, the confrontation to governmental strategies of cultural reality. | ||
| Ключові слова: біополітика метатекст поезія травма владна стратегія культурна схема анормативність | ||
| 4. | Маценка С. П. Література як культурна екологія | |
| У межах екокритики як нової парадигми літературної теорії розглянуто тлумачення літератури як культурної екології, в центрі якого перебуває ідея співзвуччя людини, духу і навколишнього світу. Культурна екологія передбачає збалансування, рівновагу культурних і природних сил, що дозволяє розглядати літературу і природничі науки як складові взаємопов’язаної цілості. На прикладі есе «Мисленнєве і поетичне пізнання» австрійського письменника Г. Броха та роману «Орфей» американського письменника Р. Паверса показано літературне осмислення проблеми «двох культур». Представлено також основні теоретичні положення літературної концепції німецького теоретика літератури Губерта Цапфа, який розрізняє культурнокритичний метадискурс, імагінаційний антидискурс та реінтегративний інтердискурс. Виходячи із цього, стверджується, що література за своєю специфікою здатна осмислювати екологічний вимір дискурсу, кодуючи і передаючи культурне знання та культурний досвід, опираючись при цьому на імагінаційну трансформацію реального, свою семантичну відкритість та естетичну реконструкцію знання та досвіду. Уже власна динамічна еволюція літератури й її форм та функцій у загальній культурі, з культурно-екологічного погляду, викликає суттєвий пізнавальний інтерес. Within ecocriticism as a new paradigm of literary theory, the article deals with the interpretation of literature as cultural environment, which centres around the idea of the consonance of a human mind and the world. Thus, its aim is focusing on the concept of literature offered by the German literary critic Hubert Zapf, underlining its main provisions and categories. Research methodology focuses on the principles grounded in ecocritical analysis of literary works. Scientific novelty of the research consists in deep examination of literature as a cultural ecology, involving balance, equilibrium of cultural and natural forces that enables the consideration of literature and sciences as components of a coherent whole, putting emphasis on literature being similar to the ecosystem. In this respect, the Austrian author Hermann Broch’s essay Intellectual and Poetic Knowledge and Orfeo, the last novel by American writer Richard Powers, were chosen as the material for reasoning. It is concluded that the interaction of culture and nature as a fundamental condition of cultural evolution has a specific meaning for productivity and creativity of literary texts and that literature, based on its nature, is able to comprehend the ecological dimension of discourse, encoding and transmitting cultural knowledge and cultural experience, leaning with imaginative transformation of reality, its semantic openness and aesthetic reconstruction of knowledge and experience. The dynamic evolution of literature and its forms and functions in the general culture causes significant cognitive interest from cultural and environmental point of view only. The results of the study can be used in further detailed literary inquests conducted within the ecocriticism paradigm. | ||
| Ключові слова: екокритика культурна екологія література і природничі науки | ||
| 5. | Романова С. В. Природа як світоглядний маркер у контексті національної традиції (на матеріалі іспанських, українських та російських фольклорних текстів) | |
| Природа, що є невід’ємним чинником формування світогляду як окремого індивіда, так і цілих націй, у фольклорних текстах є унаочненням національної специфіки менталітету певної людської спільноти. Компаративне дослідження специфічної образності (рослинної, топографічної) та взаємодії людини і природи дозволяє розкрити найглибші пласти значень, що демонструють спільні та відмінні риси світосприйняття народів, що вивчаються. Авторка статті констатує наявність спільного для усіх трьох національних традицій образу дерева. Зафіксовані деякі відмінності в оцінці, функції та способі взаємодії людини (поетичного Я) з об’єктами природи. Так в іспанських піснях відмічений наголос на мотиві «руху вгору», який може бути метафорою ініціації. В українському варіанті занотовано акцент на освоєному просторі і потяг до вибудовування (організації) космосу, чітка геометрична структурованість простору, зі «світовим деревом» у центрі, поєднання християнських і язичницьких мотивів. У російських прикладах констатовано специфічну метафорику у термінах ворожості, не-освоєності, нерукотворності оточуючих природних об’єктів, що тяжіють до визначення Хаос і відсутність поривання до створення упорядкованого, космічного простору. Being one of the essential factors of individual as well as national worldview formation, in folk texts Nature also becomes a marker of the national mental specifics of particular groups of people. The comparative study of this specific ability for representation and interrelation between a people and Nature allows to discover the deepest layers of senses which demonstrate common and distinct features of world outlook. This particular representation becomes the subject to the study in this article. According to the author the central image which connects all three national cultures is the Tree. Though there are some differences in the assessment, functioning and the way of interaction of the man (poetic self) and objects of Nature in the texts. For example, in Spanish songs the accent is made on the motive of «moving upward» which can be treated as a metaphor of initiation. In the Ukrainian tradition a specific interest is taken in the well known environment. Moreover, the important role is played by the urge to organize the Cosmos, to build a geometric structure of the Space and to place the World tree in the middle of it. In this case there is a combination of Christian and pagan motives. In Russian texts are present specific metaphors which represent hostility towards natural objects and unreclaimed territory. This paradigm can be defined as Chaos and it represents the absence of the inclination to create a structured Cosmos. | ||
| Ключові слова: фольклор пісня світове дерево Хоас Космос вертикальна структура біополітика | ||
| 6. | Феллнер Астрід М. Що тривожить Америку: сучасна сексуальність та біополітика переселенського колоніалізму | |
| Колонізація Америки – це історія культурного імперіалізму, насильства та деструкції. Останні розвідки в галузі вивчення корінних народів доводять, що завоювання індіанців та націоналістична ідея, наслідками яких стало поневолення корінних народів, може розумітися як акт терору, який породив «колоніальну некрополітику, що представляє корінних жителів як квір-популяцію, приречену на смерть» (Морґенсен). Замість того, щоб вибудовувати досвід індіанців як неперервну віктимізацію та акти винищення як форми «некрополітики» (Мбембе), у цій статті я аналізую останні літературні та культурні продукти, в яких критикується квір-фобія, колоніалізм та расизм у руслі транснаціональної деколоніальної боротьби. Серед іншого, я зосереджуюсь на збігах між студіями, що вивчають корінне населення та сексуальні меншини (Indigenous and Queer Studies), та презентую низку культурних продуктів так званих митців із двома душами. Серед них я хочу презентувати полотна та зображення корінного мультидисциплінарного митця Кента Монкмена. The colonization and settlement of the Americas is a story of cultural imperialism, violence, and destruction. Recent interventions in the field of Native studies have argued that the conquest of Native peoples and the nationalist enterprise that entailed the sexual colonization of Native peoples can be understood as «terrorizing» acts which produced a «colonial necropolitics that framed Native peoples as queer populations marked for death» (Morgensen). Rather than framing Indigenous experience as ongoing victimization and acts of extinction as a form of «necropolitics» (Mbembe), my paper will analyze recent literary and cultural productions that criticize queerphobia, colonialism, and racism as part of transnational decolonial struggles. In particular, I would like to look into the alliances between Indigenous and Queer Studies and present a series of cultural productions by so-called Two-Spirit artists. Among others, I want to present a series of paintings and images by First Nation multi-disciplinary artist Kent Monkman. Arguing that settler colonialism is a central condition of the history of sex/gender in North America as well as the formation of the state, which was based on normalized heterosexuality, I want to argue that the biopolitics of settler colonialism entails forms of terrorizing sexual colonization of Native peoples, which, in turn, has brought about modern sexuality as a function of settlement by relationally producing Native and settler sexual subjects. | ||
| Ключові слова: біополітика студії корінних народів дво-душні митці деколоніальна боротьба. | ||
| 7. | Філоненко О. Г. Як Фауст стає Віктором Франкенштейном: європейська магія та наука | |
| У статті йдеться про генетичний взаємозв’язок європейської магії та наукового мислення і вплив цього явища на розвиток літератури доби модерності. В епоху Ренесансу в рамках езотеричної культури формується суто європейське явище, відоме як Герметизм, у лоні якого зароджується європейська експериментальна наука. Під впливом Герметичної традиції в драматургії Англії формується специфічний ренесанснобароковий магічний код, що розгортається у декількох варіантах – субкодах – і структурує твори, протагоністом у яких виступає маг. Цей код продовжує впливати на літературні твори подальших епох, а в період Романтизму, коли відбувається значний сплеск цікавості до езотеричної культури і окультизму та посилюється тенденція пов’язувати старе окультне знання із новим науковим, найбільш значимим стає фаустіанський субкод, який структурує такий визначний твір епохи, як «Франкенштейн» Мері Шеллі. Саме у цьому творі відбувається трансформація магічного фаустіанського субкоду в науково-фантастичний франкенштейнівський, котрий надалі визначатиме структуру численних літературних і кінематографічних творів, у яких протагоністом вже виступає вчений. The article refers to the inherent connection between European magic and scientific thinking and the impact, which this phenomenon has on the development of the literature of modernity. In the Renaissance period within the esoteric culture emerged a purely European phenomenon known as Hermeticism, which prompted the development of European experimental science. At the same time under the influence of Hermetic tradition in English drama formed a specific Renaissance/Baroque magic code – a set of themes, plot twists, characters and settings possessing stable characteristics. This code was most strikingly realized in three plays with a mage as the protagonist – Ch. Marlowe’s «The Tragical History of Doctor Faustus», Shakespeare’s «The Tempest» and Jonson’s «The Alchemist»). In these plays were formed three versions or subcodes (Faustian, Prosperian and Subtlian – after the names of the protagonists) of this code that continued to influence literature of subsequent periods. Thus in Romanticism with its significant surge of interest in the occult and esoteric culture and a growing tendency to associate the old occult knowledge with new scientific findings Faustian subcode becomes the most influential. This subcode structures such an outstanding work of the era as «Frankenstein or, The Modern Prometheus» by Mary Shelley. In this work magic Faustian subcode transforms into a science fiction Frantensteinian code. Since that moment this Frankensteinian code has structured numerous literary and cinematographic works with the scientist protagonist being now a revealing the common origin of most important English magic and science fiction stories. | ||
| Ключові слова: ренесанс романтизм герметизм магічний код Фауст Франкенштейн. | ||
| 8. | Шлімбах Б. «Тут побувала людина»: переосмислення гендеру та сексуальності в телесеріалі «Дедвуд» компанії HBO | |
| My paper will investigate representations of gender and sexuality in HBO’s series Deadwood (2004–2006) while placing a special focus on the interrelations between negotiated power structures presented in Westerns. Genre-wise, I read Deadwood as a Post-Western and I want to investigate the subversive potential which is achieved through re-negotiations of the traditional Western format. The process of nation-building which is presented in traditional Westerns by a dominant discourse from a white, male, heteronormative perspective is questioned in Deadwood, and the innovative potential of the series can be seen in the re-negotiation of these discourses. My analysis will focus on the representation of gender roles and different forms of sexualities and show how the representations of these issues in Deadwood vary from those in traditional Westerns. Additionally, I will investigate how Foucauldian notions of biopolitics and powerrelations can be used to interpret these changes. My reading of examples from Deadwood will show how the re-negotiation of representations of sex/gender and power structures enable the series to enlarge the images and myths about the American West by adding new perspectives. The representations of history in the series add new perspectives to a narrative of American national identity, which for a long time was closely connected to the Westward movement and the settling of the West. Deadwood is able to question the still prevalent national myth for example by its presentation of violence and at least in part by the inclusion of representations of groups which are habitually silenced in traditional Westerns. Статтю присвячено розгляду репрезентації гендеру та ідентичності у телесеріалі «Дедвуд» (2004–2006) виробництва каналу HBO, де особлива увага буде звертатися на взаємодію між владними структурами у їх взаємній боротьбі в контексті вестерну. Виходячи з жанрової специфіки, я прочитую «Дедвуд» як пост-вестерн та хочу дослідити субверсивний потенціал, який закладено у пере-осмисленні традиційного формату вестерну. Такий процес побудови нації, який представлено у традиційному вестерні через домінуючий дискурс білої, чоловічої, гетеронормативної перспективи, у «Дедвуді» ставиться під сумнів, а інноваційний потенціал цілого серіалу може полягати у пере-осмисленні цих дискурсів. Мій аналіз буде сфокусовано на репрезентації гендерних ролей і різноманітних формах сексуальності та демонструватиме, як показ цих категорій у «Дедвуді» відрізняється від аналогічних у традиційних вестернах. Крім того, я проаналізую, як визначення Фуко щодо біополітики та владних відносин можуть використовуватися для пояснення відповідних змін. Моє прочитання прикладів із «Дедвуду» покаже, як пере-осмислення репрезентацій сексу/ гендеру і владних структур дозволило розширити образи та міфи щодо американського Заходу шляхом залучення нових перспектив у серіалі. Репрезентація історії в серіалі додала нових обертів наративу про американську національну ідентичність, яка впродовж довгого часу була щільно пов’язана з рухом на Захід та освоєнням Заходу. «Дедвуд» спромігся поставити під сумнів все ще домінуючий національний міф, наприклад, через показ насильства і хоча б частково через показ тих груп, які за звичкою замовчувалися в традиційних вестернах. Ключові слова: «Дедвуд» вестерн пост-вестерн секс/гендер владні структури. | ||
| Ключові слова: Deadwood Western Post-Western sex/gender power structures. | ||
| 9. | Яблоновська Н. В. Антиестетика тіла як прийом розвінчання радянської дійсності у пізній публіцистиці Івана Буніна | |
| Майстерність Буніна у зображенні художньої, у тому числі портретної, деталі неодноразово була зазначена літературознавцями. При цьому використання чуттєвих, тілесних образів у публіцистичному доробку Буніна, на відміну від його художніх творів, не було детально вивчено дослідниками, можливо через те, що взагалі публіцистика залишається найменш дослідженою частиною творчості письменника. Це зумовило наукову новизну нашого звернення до дослідження чуттєвої тілесності в емігрантській публіцистиці І. Буніна. Метою статті стало встановлення ролі використання антиестетики тіла у пізній публіцистиці І. Буніна. Так, у його емігрантській публіцистиці чуттєві портретні деталі набувають оціночної функції, коли несприйняття радянської дійсності висловлюється письменником не на раціональному, а на чуттєвому рівні, через фізичну відразу до представників «нової влади», риси портрету яких навіюють відчуття дисгармонії та аномалії. І цей прийом ефективно спрацьовує, бо якщо з раціональними аргументами можна сперечатися, то використання чуттєвих епітетів і метафор суперечок не припускає. Ivan Bunin entered the history of world literature as a master of portrait details. According to his contemporaries, I. Bunin was extremely attentive to the detail. The writer could study a stranger in a café for a very short period of time and then tell the story of this person’s life, and even guess his/her health problems. Sensual details- anticipations fill all I. Bunin’s works. The use of corporal and sensory imagery in I. Bunin’s fictional texts was thoroughly studied by different researchers, but the author’s publicism was left without attention. This situation can be explained by the lack of the attention to I.Bunin’s journalism in general. So, this article is devoted to the study of corporality in the publicism of I. Bunin created during the period of emigration. The main purpose of the article is to determine the role of the corporal antiaesthetics in the late publicism of Ivan Bunin. The study of the sensual portrait details in the writer’s late emigrant publicism shows that it acquires an evaluation function due to the rejection of Soviet reality. This rejection is expressed by I. Bunin on the sensory level through the use of physical aversion directed to the members of the «new power». The features of their portraits evoke a sense of disharmony and abnormality. This technique works perfectly well because the use of adjectives and metaphors does not involve a dispute. | ||
| Ключові слова: публіцистика деталь портрет тілесність. | ||
| 10. | Яковенко І. В. Екокритичне прочитання поезії та есеїстики Еліс Уокер | |
| У статті пропонується аналіз поетичних та есеїстичних творів Еліс Уокер, представниці афро-американської літератури, з позицій екокритичних студій. Енвайронменталістська тематика та екологічна образність у творах письменниці розглядаються в екофеміністичному ракурсі з урахуванням ідеології вуманізму. Екокритична інтерпретація поезії та есеїстики афро-американської письменниці в Україні здійснюється вперше. У розвідці аналізуються образи саду, дерева, квітів, тварин, гір, води – живої та неживої природи, що репрезентуються в екоспіритуалістичному ключі. Поезія та есеїстика Еліс Уокер також розглядаються як маніфести екологічного активізму. Методологічну базу дослідження складають праці екокритичних студій (Cheryll Glotfelty, Harold Fromm, Patrick Murphy, Willam Reuckert), екофеміністична теорія (Karen J. Warren, Carolyn Merchant) та вуманізм (Alice Walker, Rosemary Radford Ruether, Wangari Maathai). The article addresses the poetry and essays of Alice Walker – a prominent African American writer, a poet and essayist, a feminist and womanist, an activist who fights against racism, classism, gender and economic injustice, and multiple forms of oppression. In the research we explore Alice Walker’s poetic and non-fiction narratives of the Earth oppression, stating that the writer focuses on the environmental issues and problems of the Earth liberation, and reflects on ethical imperative to struggle for the Earth’s survival. The study begins with the overview of ecocritical, ecological feminist theories, and the concepts of womanism. The main body of the article focuses on the interpretation of Walker’s poetry and essays through the lens of ecofeminism and womanism. In the article we argue that Alice Walker’s ideology is primarily ecowomanist. It’s important to note that a womanist thought focuses on theological and religious perspectives, encompassing biblical studies and ethics that emerged from Alice Walker’s definition of a womanist. Although both ecofeminism and ecowomanism express concerns about nature and environmental issues, Alice Walker’s perspective is distinguished by the belief in Nature’s spirituality and sacredness, by the idea of wholeness, and the vision of good community with the Nature as an integral part of it. As Walker expresses in her poetic writings and essays, men and women are supposed to be united in their fight for the sacredness of the Earth. Versatile images and motifs of nature – those of the garden, the tree, the flowers, the rose and rose petals, the mountains and water are analyzed in the article. In the essays, recognizing the Earth as a part of the community, Alice Walker underlines the interconnectedness and interdependence between the Earth/Nature and human beings. Through her poetry and essays the African American writer draws attention to the damage caused to the planet by the civilization of consumption and corporates, and voices the agenda of the environmental issues. The methodology of the research is based on ecocritical theories and the works of ecological feminists and womanists. | ||
| Ключові слова: екокритика екофемінізм вуманізм афро-американська література Еліс Уокер. | ||
Тілесність і моделювання художніх світів | ||
| 11. | Бокшань Г. І. Специфіка моделювання фентезійного світу в романі-феєрії Галини Пагутяк «Зачаровані музиканти» | |
| У статті досліджуються особливості моделювання фентезійного світу в романіфеєрії «Зачаровані музиканти» Г. Пагутяк. Акцентується значення мотиву пошуку шляхів до гармонії людини і природи як магістрального у творчості письменниці. З’ясовується зв’язок роману-феєрії з рицарським епосом та чарівною казкою. Звертається увага на дегероїзацію архетипного образу рицаря як ознаку творів неоміфологічної формації. Аналізується семантика перехідного обряду. Характеризуються особливості візуалізації авторського міфомислення у зображенні духів природи. Розглядається реактуалізація архаїчних звичаїв, пов’язаних із рослинним світом. Фокусується увага на репрезентації міфологеми саду в «Зачарованих музикантах». Прослідковується трансформація міфологем кельтського походження. Підкреслюється наявність автобіографічних маркерів у міфопоетиці роману. Висновується, що моделювання фентезійного світу має характер жанрової дифузії, яка охоплює весь текст, надаючи йому філософсько-етичного сенсу. Квест Матвія та мандри Прекрасної Пані у супроводі зачарованих музикантів маніфестують необхідність пошуку людством шляху до гармонізації стосунків із природою. The purpose of this study is to identify the peculiarities of modeling a fantasy world considering the genre specifics of «The Enchanted Musicians» and the manifestation of neomythologism in this literary work. The paper examines the relation of the fairy novel with chivalric romances and fairy-tales. It considers the literary technique of deheroizing the archetypal image of the knight as a sign of neomythological works. The study analyzes the semantics of the rite of passage. It details the peculiarities of visualization of the author’s mythological thinking in depicting the spirits of nature. The research pays extra attention to the reactualization of the archaic customs related to the world of plants through the images and motifs of the fairy novel. It stresses the importance of the motif of restoring harmony in the world as a major one in Halyna Pahutiak’s literary works. The paper focuses on the representatives of the mythologem of the garden in «The Enchanted Musicians». It highlights the presence of autobiographical markers in the mythopoetics of the novel. The study also considers the transformation of the mythologems of Celtic origin. The conclusion can be drawn that H. Pahutiak’s modeling fantasy worlds reflects the author’s intentions to creating harmonious worlds based on the principle of equity of all living beings. The results of this paper will contribute to future research on similar topics. | ||
| Ключові слова: фентезі рицарський роман чарівна казка міфологема саду жанрова дифузія кельтська міфологія автобіографічні маркери. | ||
| 12. | Борисюк І. В. Текстуальність світу в ліриці Юлії Стахівської | |
| Устатті йдеться про поетику збірки Юлії Стахівської «Verde». Зокрема, розглянуто такі концепти її лірики, як рослинність, тілесність, ландшафт, місце, пам’ять. Визначальним є трактування рослинного як універсального принципу омовлення сущого, що здійснюється через зв’язок місця й наративу. Місце в її поезії осмислюється не тільки як екосистема, що постає у взаємодії ландшафту й життя, а й як пам’ять, що архівує в собі історії минулих життів. У ліриці поетки відбилися важливі тенденції української культури ХХІ століття – екологічне ставлення до багатоголосого сущого, вписування в концепцію осмислення світу постаті Іншого, розмивання меж не тільки Я, а й власне людського, структурування за допомогою матриць культури стихійності та спонтанності природного. The article is focused on the poetic aspect of «Verde» poem collection by Yuliya Stakhivska. In particular, the concepts of vegetation, corporality, landscape, place, and memory in Stakhivska’s poetry are analyzed. The starting point and, accordingly, the beginning of the narrative deployment is the human body, which in Stakhivska’s poetry is seen not as an indivisible monolith of sensuality, but as a contexture of voices, a stratification of surfaces, and an architecture of visible and invisible. Vegetation can be interpreted as a universal principle of verbalization of being, which is performed through the connection of a place and a narrative. The place in her poetry is conceptualized not only as an ecosystem based on the interaction of the landscape and life, but also as the memory which contains fulfilled life stories in it. In Stakhivska’s poem collection all important tendencies of the XXI century Ukrainian poetry are embodied. Among them there are the ecological attitude to the polyphonic existence, the insertion of the Other in the conception of the world understanding, the blurring of the boundaries not only of the individual Self but also of the human in general and the structuring of the nature spontaneity with the help of culture matrixes. | ||
| Ключові слова: опозиція Я/Інший сучасна українська поезія тіло ландшафт. | ||
| 13. | Гурдуз А. І. Велика перспектива малої прози Дари Корній: міфопоетичний аспект | |
| Важливий для осягнення внутрішньої логіки та психології творчості Дари Корній перехід від малої прози до романної форми залишається невисвітленим, тоді як очевидною є вагомість окремих оповідань у перспективі пізнішої романістики автора. У статті вперше комплексно аналізуємо недосліджене оповідання «Муза плакала» як своєрідну художню декларацію письменниці, де закладені ключові для її ґендерно орієнтованої (романної) творчості проблемно-тематичні й міфопоетичні акценти. Визначальними за такої постановки питання стають, набуваючи глобального звучання в контексті художньої еволюції митця, положення: а) відходу від класичної (античної) міфологічної традиції до комбінованої міфології авторського типу з відчутною долею «львівського тексту» б) зображення життя-протистояння героїні-митця в умовах реально-ірреального двосвіту в) вивільнення героїні з патріархального канону (як метафоричної смерті на руїнах старого світу) і прагнення становлення у власному світі при цьому боротьба жінки в оповіданні «Муза плакала» за себе переростає в романах у рятування чоловіка також як частини вже власне «жіночого» світу г) специфічної «крилатості» героїні (метагероїні) письменниці. The psychology of art remains a controversial and poorly studied area of literary criticism. The intensive myth-making in Ukrainian literature of the XXI century is a harmonious component of global trends and is connected with the changing psychology of a new era writer. This article is created, thus, in the riverbed of actual literary issues. Its subject is the specifics of Dara Korniy’s transition from short prose genres to the novel and their relationship. This transition is important for the understanding of the author’s works logics, but remained unlighted, though the importance of some stories in the perspective of the writer’s creative activity is obvious. Multilevel comparative analysis of «The Muse cried» and Dara Korniy’s novels is carried on with the help of comparative, mythopoetic and hermeneutic methodology. The purpose of the article is to analyze this work for the first time as an artistic declaration with additional attention given to the key thematic and mythopoetic accents characteristic of the writer’s genderoriented creative activity. The research proved Korniy’s departure from the classical mythological tradition to the combined selfcreated mythology the representation of her heroine’s life as a confrontation within the context of both real and unreal worlds the heroine’s liberation from the Patriarchal Canon and the longing for self-formation within her own world the specific «winged» existence of the writer’s metaheroine. It is reasonable to use some ideas of this research in the further study of Korniy’s prose as a single text in the case of its internal logics deployment. | ||
| Ключові слова: міфопоетика комбінаторика жіноча проза канон інтерпретація метагероїня, ґендерний акцент. | ||
| 14. | Кирилова Т. А. «Хвилюючим» голосом Ундини: стать як конструкт культурного імажинарного в оповіданні Інгеборг Бахман «Ундина йде» | |
| У статті здійснено спробу розглянути репрезентацію гендеру в оповіданні австрійської поетеси та письменниці Інгеборг Бахман «Ундина йде» («Undine geht»). Категорія статі як складний символічний конструкт культурного імажинарного (нім. «das kulturelle Imaginäre») дозволяє здійснити глибокі культурні ревізії. Соціокультурні уявлення про статі постають мобільними семантичними конструктами, що легко піддаються ре(де)конструкції. Цьому сприяє художній метод письменниці: центрування сюжету оповідання навколо містичної істоти Ундини, введення іронічно-міфологічного модусу зображення, символізація простору води та поетика невимовності. Монолог Ундини у воді розмиває культурні коди, позбавляючи їх стереотипності та герметичності і стимулюючи потужну семантичну динаміку. The object of the article is the short story of the Austrian poetess and author Ingeborg Bachmann «Undine geht». The article is an attempt to illustrate the representation of gender in the text. The gender analysis and cultural studies are applied to define re(de)construction of the meaning of femininity and masculinity as they are applied to the category of the woman and the man. The category of sex as a complex symbolic construct of the cultural imaginary («Das kulturelle Imaginäre») allows deep cultural revisions – images and social practices of creating gender. The text of Bachmann’s story subverts social-cultural binary images of femininity and masculinity by means of special poetic manner while situating the category of the woman in a pre-discursive, apolitical realm. The main character Undine as a mythological water woman speaking under the water gets her status of prediscursive female substance, a metaphor of arts itself, while the symbolism of water intensifies a sense of otherness, signifies an idea of pure arts. They are easily to be re(de)constructed by means of artistic method of I. Bachmann: story plot centering around mystical female creature Undine, ironically mythological mode, symbolism of the water space and poetics of unspeakable. Undine’s water monologue washes cultural codes, eliminating stereotypes, hermetic margins and in such a way stimulating powerful semantic dynamics. The gender and cultural analysis proves that gender functions as a flexible semantic constructs. | ||
| Ключові слова: водяна жінка («Wasserfrau») гендер культурне імажинарне голос поетика невимовності. | ||
| 15. | Косарєва Г. С. «Ієрогліфи любові, закодовані книгою змін...»: поетика (о)мовлення тіла у збірці Лесі Мудрак «ТекС-ТИ-ЛЬ & Libido (рефлексії)» | |
| На матеріалі нової збірки поезій і перекладів, та прозових етюдів «ТекС-ТИ-ЛЬ & Libido (рефлексії)» Лесі Мудрак розглянуто специфіку кореляту тілесності у різних ракурсах: часопросторовому, інтимно-екзистенційному, іронічно-гротескному. Виходячи із концепцій Дж. Батлер, Ж. Дельоза Ж. Нансі, охарактеризовано різновиди екстерналізації жіночого тіла, серед яких виокремлено еротизоване тіло, тіло-деталь, тіло-біль, тіломова тощо. У книзі жіночі голоси промовляють/проговорють тіло тексту, оприявнене через онтологічний вимір самотності, циклічності часу («жінка-як мембрана часу»), пам’яті тіла. Акцентовано увагу на тому, що текстотвірну роль у збірці відіграє «тілесна мова» (А. Арто), у якій відбито мікротопоси чуттєвості, бажання, насолоди, сексуальності. Особливістю такої (в)тіленої мови мисткині є розпадання слів на склади, використання звуконаслідувань. У такий спосіб підсилюється тілесність письма, візуальний характер еротопоезії. Виявлено, що тілесність у збірці існує у трьох площинах: власне біологічне тіло людини як організм (тіло-деталь: «голова-тріщина», очі, волосся, ніс, губи, живіт, руки тощо) внутрішня тілесність – розмаїття тілесних мікротопосів та зовнішня – тіло у контексті рецепції іншими). In the article the specific nature of corporal correlation has been studied in different aspects: time and space, intimate and existential, ironic and grotesque. The study was based on the material of a new collection of poems and translations, rehashes and prose sketches «TeX-TI-LE & Libido (reflections)» by Lesya Mudrak. The varieties of female body externalization, in particular eroticized body, body-part, pliable and changeable body, body-pain, virtual body, body-language, etc. have been analyzed through the concepts of J.Butler, J. Nancy, J. Bataille, M. Foucault, R. Barthes. In this book female voices speak/enunciate the body of the text through ontological dimensions of loneliness, time cycling («woman as a membrane of time») and the memory of the body. The attention is focused on the text-forming role performed in this collection by «the body language» (A. Arto) which reflects the microtopos of sensuality, desire, pleasure and sexuality. Its specific features are disintegration of the words into syllables and the use of sound symbolism. The corporality of the writing and the visual character of the erotopoetry are emphasized in such a way. Moreover, a specific meaning in the book is assigned to the images looking for Herself Different through the unity of the spiritual and physical dichotomies of the being. The specific feature of the collection is its performing character: during erotic and art poetry festivals intersemiotic encoding/insonation of the «literary» body of the collection was performed via theatrical reciting of Lesia Mudrak’s works and its visualization accompanied by tango or background sounds of violin is stressed. It has been pointed out that corporality in the collection exists in three levels: a biological human body as an organism (body disintegrated into parts: «crackhead», eyes, hair, nose, mouth, stomach, arms, etc.) internal physicality as a variety of body microtoposes and as an external one – the body in the context of its reception by others. | ||
| Ключові слова: ґендерно марковане жіноче письмо перформативність мікротопос еротизоване тіло, тіло тексту. | ||
| 16. | Кот С. Ю. Взаємоперетини простору та тілесності у романі Л. Ердрік «Жінка-антилопа» | |
| Статтю присвячено дослідженню взаємозв’язку тілесності та художнього простору в романі «Жінка-Антилопа» письменниці індіанського походження Луїзи Ердрік. У статті висвітлюються питання щодо місця, яке займає тіло відносно художнього простору роману, чуттєвого переживання тілом присутності у просторово-часовому світі, взаємовпливів, які відбуваються між тілом та простором. Установлено, що в аналізованому романі тіло є відправною точкою для осягнення простору, та одночасно спаціальною структурою, локусом, вписаним у простір всесвіту. Кореляція тіла і простору проявляє себе у романі через символіку імені та кольору, рух тіла у просторі, просторові образи, такі як гравітація та горизонт, архетип Великої Матері та ін. The paper focuses on a correlation between the body and space in a Louise Erdrich’s novel «The Antelope wife». The purpose of this research is to prove that the novel of a Native American writer Louise Erdrich features special interconnection between space and body due to the traditional Indian view of the human body as an integral part of the earth. The research methodology is based on the ideas of M. Bakhtin, E. Husserl, M. Merleau-Ponty, V. Toporov, O. Homilko about the human body as a primary means of world exploration and the spatiality which largely determines a human body. The article explores position taken by the body in space as they are represented in the novel, attitudes of the body to space, the sensory and kinesthetic perception of the space and substantial influences the body and the artistic space have on each other. Thus, the body in the novel is seen as a spatial structure that serves as a form of spatial «exploration» of the world while space is closely connected and influenced by the body. The correlation between the body and space manifests itself through the archetype of Great Mother, symbolic representation of colors, names and spatial images such as gravity and distance. | ||
| Ключові слова: тіло тілесність художній простір література американських індіанців архетип. | ||
| 17. | Кропивко І. В. Форми репрезентації та способи осмислення матеріально-тілесного низу в постмодерністській літературі (на матеріалі текстів Ю. Винничука та М. Ґретковської) | |
| Гротескне тіло, його випорожнення та статеве життя були забороненими темами в радянській літературі, а тим більше сміхове й амбівалентне їх осмислення й представлення. У статті простежено паралелі між традиціями зображення матеріальнотілесного низу в карнавальній культурі середньовіччя й Відродження (у викладі М. Бахтіна) та прийомами карнавалізації художньої реальності в прозових текстах українських та польських письменників-постмодерністів. Тексти Ю. Винничука «Мальва Ланда» та М. Ґретковської «Метафізичне кабаре» вибудувані на амбівалентному протиставленні двох начал карнавального світу (утопічно-символічного, матеріально-тілесного) та пропонують різні форми гротескного реалізму як концептуального принципу репрезентації людського тіла. На відміну від створеного Ю. Винничуком фікційного світу з його наочною тілесністю, відчутною ніби на дотик, світ твору М. Ґретковської більше тяжіє до тілесності метафорично-символічної, абстрактно-знакової. Postmodern literature in the former Soviet Union appeals to the marginal realities of the previous colonial life, opposing it to the abstract aesthetics of socialist ideals. The grotesque body, its bowel movements, sexual activity and their representations were forbidden in Soviet literature. The article presents some important parallels between the traditions of the human body representation in the carnival culture of the Middle Ages and the Renaissance (as presented by M. Bakhtin in his famous work devoted to the carnival aspect of the Medieval culture) and the ways to make artistic reality carnival in Ukrainian and Polish postmodern prose texts. In the texts under analysis corporality plays a very important role though in different ways. Both Y. Vynnychuk’s «Malva Landa» and M. Gretkovska’s «Metaphysical cabaret» are based on the ambivalent opposition of the two beginnings of carnival reality (utopian-symbolic and material-corporal). These works offer different forms of grotesque realism as a conceptual principle of the human body representation. The author of the article comes to the conclusion that the world of M. Gretkovska’s work due to its abstract, metaphoric- symbolic corporality differs greatly from Y. Vynnychuk’s fictional reality full of direct corporality. | ||
| Ключові слова: тілесність постмодернізм карнавал гротеск. | ||
| 18. | Лебединцева Н. М. Тіло поета як медіа-текст | |
| Завдяки сучасним медіа-технологіям література отримує можливість вийти далеко за межі власне текстового поля. Виконання творів (або їх фрагментів) під музичний супровід, з елементами відео-композицій, любительські відео (аудіо) записи публічних виступів митців у різних культурних контекстах стають популярним та ефективним способом само/ре/презентації письменника і сприяють виробленню нових інтер(пара) текстуальних стратегій актуалізації художнього слова. На сьогодні можна окреслити декілька різних форм репрезентації української поезії (та самого поета) в медіапросторі, в кожному з яких обов’язково присутня постать поета (його зовнішній вигляд, постава, голос, міміка й жести), яка акумулює в собі водночас і авторську інтерпретацію декламованого тексту, і образ самого митця в момент акту творення (відтворення) тексту, і очевидну зорієнтованість на реципієнта, включення його в процес прямої комунікації в режимі «он-лайн». У такому контексті сам поет – суто тілесно – стає досить вагомою (а з погляду рецепції – визначальною) частиною власного твору, його «втіленою» авторською інтерпретацією. Due to the contemporary media technologies literature is given the opportunity to go beyond its own textual field. The performance of the texts (or of their fragments) together with musical pieces alongside with some elements of video compositions as well as amatory video (or audio) recordings of the public performances of the authors in different cultural contexts becomes more and more popular as an effective means of self/re/presentation of the writer and helps to create new inter/para/textual strategies of the artistic word actualization. Today it is possible to define several different forms of the Ukrainian poetry (or the poet’s) representation in the media space: the poetry declamation on the scene the reading of the poems with a certain video or musical piece used as a background (or the usage of the poetry as a background) the author’s performance of the poetry in the context of a certain pre-modeled space (for example, a train station, a metro station, stairs, a street, a ruined house, etc.) a synthetic performance (the poet on the stage reads his own poetry accompanied by life music united with a certain video, which he comments from time to time at the same time the poet reproduces the musical rhythm with the help of his body movements and in such a way he unites all the components of this performance in one discourse) so called «video-books» (as in media-projects based on the works of Y. Isdryk, where the author’s body in the direct meaning becomes a text in the media space, revealing and brining extra-verbal contexts to the forefront). In all these varieties of media-discourse not only the poetic texts are present but also the poet himself (his appearance, voice, mimics, and gestures). The personality of the poet in this case accumulates at the same time the author’s interpretation of the performed text, the image of the artist himself at the moment of creation (re/creation) of the text and the obvious orientation towards the recipient involving him in such a way in the process of the direct on-line communication. In this context the poet – in his bodily manifestation – becomes an important (and from the point of view of the reception – the most important) part of his own text, its author’s interpretation ‘embodiment’. | ||
| Ключові слова: візуалізація перформанс медіа-дискурс тіло текст. | ||
| 19. | Олійник С. М. Образ книги у фентезійному світі | |
| У статті розглянуто специфіку втілення образу книги в українському фентезі, а також у тих постмодерністських романах, які містять фрагменти фентезі. Акцентовано відмінності в реконструкції міфу книги в обох випадках – як один із центральних топосів у постмодерністських текстах та як міфологічна модель для генерування фентезійного світу. Аналіз особливостей образу книги в українському фентезі дає змогу встановити специфіку моделювання хронотопу фентезійних творів, виявити інтертекстуальні зв’язки досліджуваних текстів, простежити прикмети реалізації образу книги в різних жанрах фентезі. Встановлено, що образ книги в українському фентезі реалізовано у кількох розуміннях: джерело знання про світ міф книги як тексту культури, а також загубленої культури ідея особливого призначення митця і напруженого зв’язку між творцем і його творінням світ-текст, який стає істинною реальністю для героїв. The article deals with the image of the book in Ukrainian fantasy in such fantasy stories as «Souluary» by Vladimir Arenev, «The book of dreams and awakenings» by Halyna Pahutiak and fantasy novels «Herem», «Novendialia» by Maryna Sokolian and «The adept» by Volodymyr Yeshkiliev and Oleh Hutsuliak, «Vita nostra» by Maryna and Serhii Diachenko. Also postmodern novels of Yurii Vynnychuk («Tango of Death») and Vasyl Kozhelianko («False Nostradamus») are also analyzed. The basic concern is having a close look at the accentuated differences in the reconstruction of the myth of the book in fantasy texts and postmodern novels. The image of the book is one of the central topos of postmodern texts. Also it becomes a basic model of the world in fantasy stories and novels. The study of the image of the book embodied in the stories helps to identify intertextual connections and demonstrate the scale of the specific time-space modeling of fantasy and particularities of its realization in various genres of fantasy. It has been found that in Ukrainian fantasy the image of the book is used in several senses: as a source of knowledge about the world as a myth of the book as a cultural text and as a lost culture as an idea of special mission of the artist and a complex connection between the creator and his creation as a special text world, which becomes a true reality for the characters. | ||
| Ключові слова: фентезі міф книги містифікація міфопоетика постмодерністський роман. | ||
| 20. | Улюра Г. А. Живе тіло, мертве тіло і напівживе: культурне заміщення і конструювання гендеру | |
| У статті визначаються базові принципи трешу як оригінального і специфічного акту культурного виробництва, пов’язаного, зокрема, з виробництвом чуттєвого і репродукцією кліше. Естетична надлишковість трешу дозволяє проілюструвати конструювання гендеру щодо жарових конвенцій – позаяк маємо в обох випадках процедури перформативні. Стать завдяки трешу стає можливим уявити. Виробництво гендеру в треші ґрунтується на ноа щодо педофілії і канібалізму, робота з останніми табу цивілізації сягає заборони на «однаковість» у культурі чоловічого і жіночого: отож, вона безпосередньо пов’язана із біологічним існуванням тіла. Сексуалізоване тіло в треші не є дискурсивною рамкою для обговорення якихось інших тем. Простежуємо фукіанську думку про дисциплінарні практики тіла, які стають місцем творення відповідних дискурсів, але доведену до «необхідного» щодо жанру гротеску. Здебільшого це утопічні проекти, що дозволяють уявити ідентичність, з якої можна вилучити гендерну складову. На матеріалі романів Михайлини Омели, Люби Клименко, Ярослава Мельника і трьох відповідних різновидів трешу – «готика», «порно», «слешер». Trash has an indicative complex of features: accentuated incompliance with the Great Narrative, declared refusal from the hegemony of technical device, simplification of language, demonstrative aesthetic downplay, technical helplessness, which is labeled as deliberateness and «naïve writing», claims for «iconic text» etc. If one reflects upon this list, it becomes more or less obvious, that trash does for us our own social and cultural work, which we should be doing but aren’t. It substantiates the ambivalence of our attitude towards ostentatious vulgarity and captures the pleasure that is linked to it. Trash, as an original act of culture production (evenof culture policy) is not a simplification per se, but also а substitution. It is important to define one of the accompanying effects of this type of cultural substitution: trash achieves incompatible success in direct production of sensual. The construction of gender in trash is based, first of all, on the work with two so-called last taboos of the civilization – pedophilia and cannibalism. What seems at the first glance as throwing away of moral logic in noa, in regard to pedophilia and cannibalism, in trash visualises the desire to categorize the Other, classify it – and at that is created the illusion of seduction. In case of trash, we speak of the actualization of Foucault’s observation on the disciplinary practices of the body, which becomes the place for creating corresponding discourses. This thought in the processes of cultural substitution is driven to the «necessary» (appropriate for the perception) grotesque. Mostly, trash presents utopian projects, which allow imagining identity from which the gender component can be extracted. Remarkably, that in such procedures it is possible to imagine sex. The «I magined» sex relates to the obvious differences, as in noa it is always about the representation of abnormal body (eroticized, modified, sick, half-dead, etc.), according to which are elaborated the certain conventions in the description of normal body. Conventions are actualized also in regard to the borders of fictionconditionality, thus become visible also the strict «formulae» of genre prose. | ||
| Ключові слова: гендер тіло українська література кітч треш культурне виробництво табу ноа. | ||
| 21. | Шаф О. В. Фемінінні модуси репрезентації тілесності в українській ліриці ХХ ст. | |
| Розглядається фемінінна специфіка художнього відображення тілесності в українській ліриці ХХ ст., визначена пріоритетом ліричної рефлексії власного тіла (рідше жіночого та безстатевого тіла), об’єктним статусом ліричного Я, яке асоціює свою особистість із власним тілом і рефлексує її як поле фізичного та візуального впливу Іншого. Об’єктність (власного) тіла реалізована через мотиви самозамилування, офірування власного тіла, «оприсутнення» через погляд Іншого, обсервації власної зовнішності в дзеркалі, нетотожності сутності та дзеркального «образу» Я. Фемінінним модусом експлікації тілесності є актуалізація концептосфери жіночого одягу як «продовження» тіла ліричного Я, знаку його привабливості, а також рефлексія власного старіння як особистісного знецінення через втрату сексуальної запотребованості. Виділені фемінінні техніки репрезентації тілесності обґрунтовані (за допомогою психоаналітичного та соціологічного методологічного інструментарію) специфікою фемінної едипової ситуації та пов’язаними з нею фемінінним фенотипом і моделями фемінінності, закріпленими гендерною культурою ХХ ст. The article elaborates on the feminine specificity of corporeality art representation in the Ukrainian poetry of the XXth century. Corporeality is a field, where gender and psychological differences of the masculine and feminine «mentalities» are clearly visible, especially if the methodology of psychoanalysis (Oedipus complex) and gender sociology (study the gender inequality in the patriarchal culture) is used. The feminine mode to overcome Oedipus complex (when a girl wants to be seduced by her father) founds the woman’s status as the object (particularly sexual) and forms the features inherent to femininity. This status is compounded by the influence of patriarchal stereotypes (overestimation of sexual and aesthetic aspects of the female body, the preclusion of women by main society’s structures) and leads to the passiveness as an element of feminine life strategy. Through these arguments we can determine the main feminine modes to represent the corporeality in lyrics: 1) the priority of the depiction of a lyric hero’s own body (mostly female or asexual body) 2) the «objective status» of a lyric hero, who correlates his/her own personality with his/her own body/appearance and reflects him/herself as the object of physical or/and visual influence of the Other. They are realized in the texts through the motives of self- admiration, of self-sacrifice by lyric hero of his / her own body, of the Other’s look as an instrument for lyric hero to find him(her)self, of a lyric hero’s observation his / her own appearance in mirror etc and also through the image of clothes as female body’s «prolongation» and through the motive of senescence as devaluation of a whole person. The research novelty consists of elaboration on 1) some features of feminine writing are reasoned trough gender and psychological specificity of feminine reflection of (female) corporeality 2) feminine modes to depict (female) body according to the peculiarities of relations «I – the Other» 3) the influence of psychical and gender factors on the feminine strategies of writing. | ||
| Ключові слова: фемінінна техніка письма лірика ХХ ст. тілесність едипів комплекс об’єктний статус ліричного Я. | ||