Наукові праці - Філологія. Літературознавство - Том №259

науково-методичний журнал
1. Бондар Ю. В. Проблема автора й авторської позиції в мемуаристиці П. Куліша
Статтю присвячено дослідженню авторської позиції в мемуарних творах П. Куліша «Яків Якович», «Спогади про Миколу Костомарова». У процесі аналізу виявлено, що у спогадах про дитинство (твір «Яків Якович») найбільш дієвим засобом реалізації авторської позиції є художня деталь. Письменник майстерно використовує портретні та інтер’єрні деталі, щоб у сконцентрованій формі показати своє ставлення до героїв. У спогадах про Миколу Костомарова авторське бачення подій втілено через оригінальну сюжетно-композиційну побудову, яка характеризується пожвавленням загального викладу вставними епізодами, що схрещують у творі різні часові площини і створюють хронологічно-дистанційну форму оповіді.
Ключові слова: автор авторська позиція мемуаристика художня деталь сюжетно-композиційна побудова.
2. Вещикова О. С. Пролептичний потенціал сновидіння у структурі художнього наративу (романи В. Даниленка «Кохання в стилі бароко» і В. Шевчука «Кросворд»)
Статтю присвячено аналізу функцій віщих сновидінь у художніх творах. Досліджено наявні класифікації літературних сновидінь у науковому дискурсі. Ураховуючи ці класифікації, запропоновано номінувати як пролептичне таке літературне сновидіння, котре містить натяк на подальший розвиток подій. Проаналізовано потенціал сновидінь у романах В. Даниленка «Кохання в стилі бароко» і В. Шевчука «Кросворд». Головні герої обох творів бачать сни, що допомагають їм розгадувати кросворд – містичні загадки кохання, життя і смерті. З’ясовано, що ці сновидіння за змістом є пролептичними снами-передчуттями, використовуючи які, наратор творить містичний модус тексту.
Ключові слова: кросворд пролепсис літературне сновидіння пролептичне сновидіння містичний модус.
3. Гайдаш А. В. Трансформація ейджистських стереотипів у сучасній драматургії США
У статті досліджено форми репрезентації похилого віку та старіння, які визначаються як ейджистські. Значну увагу приділено вивченню стереотипів старості. Авторка статті висвітлює сучасні міждисциплінарні практики, спрямовані на розуміння геронтогенезу, його характеристик та динаміки. Наводяться приклади міжнародних дослідів з метою трансформації упереджень щодо похилого віку та формування позитивного іміджу геронтогенезу (Туреччина, Франція, Канада, іспаномовні країни, Британія, США). Прокоментовано застосування концепції «успішного старіння», виокремлено її позитивні та негативні сторони. На прикладі образної системи п’єси американської жінки-драматурга Терези Ребек «Колекція метеликів» проілюстровано зсуви в стереотипному зображенні персонажів похилого віку, які виступають протагоністами, та форми негативної само-стереотипізації, які є виявленням ейджизму.
Ключові слова: ейджизм стереотипи геронтогенез трансформація драматургія США
4. Ганошенко Ю. А. Археологія психічного: онтологія часу в сучасній українській прозі
Статтю присвячено проблемі відображення онтологічних проблем часу як одного з первнів людського існування в сучасному українському прозовому літературному тексті, зокрема в досить популярних на сьогодні творах, які активно використовують ретротематику та ретрообразність, що дає багато можливостей у конструюванні художнього часу. Жанрова специфіка таких творів балансує на межі взаємодії з жанровою (масовою) літературою, зокрема ретродетективом, демонструючи відкритість структури. Новітнє наукове розуміння часу дає нам теоретично обґрунтоване розмаїття концепцій, що відчутно впливають на становлення авторського творчого мислення та призводять до зрушень у поетиці й архітектоніці творів, розкриваючись через стихію особистого буття персонажа. Саме індивідуальне буття визначає принципи відображення темпоральності у творах – історичний час не детермінує персонажа, а стає своєрідним екзотичним тлом, розчиняючись у предметності художніх деталей, деформуючись у формах свого художнього втілення і насичуючись особливою ностальгійною емоційною тональністю, частково міфологізуючись. Вказані особливості текстотворення й надають літературному твору того типу особливої атмосферності, «ефекту присутності», що й визначає їхню популярність у літературному процесі сучасності.
Ключові слова: буття історичний час художній час ретрообразність ретролітература жанрова специфіка.
5. Гурдуз А. І. «Лісова пісня» Лесі Українки як образно-сюжетна матриця українсько- російської «жіночої прози» початку ХХІ століття
Серед актуальних питань вивчення спектру інтерпретацій легендарно-міфологічних структур у сучасній літературі чи не найменш висвітлена внутрішня взаємодія творів окремих інтерпретаційних метатекстів і таких метатекстів між собою, що особливо важливо для ситуацій, коли варіант інтерпретації заміщує в процесі культурологічної міфологізації інваріант. Приклад такого феномену в українській літературі – еволюція образу мавки. У статті вперше розглянуто своєрідність фактичної «заміни» в репрезентативних українському й російському творах «жіночої прози» початку ХХІ ст. фольк-лорно-міфологічної семантики образу мавки семантикою авторської (Лесі Українки) версії цього образу. Доведено комбінаторний характер міфопоетичної організації роману Дари Корній «Щоденник Мавки» і повісті Ф. Гримберг «Мавка», висвітлено механізми реінтерпретації образу мавки в цих творах і подібність та своєрідність їх міфопоетики.
Ключові слова: міфопоетика комбінаторика «жіноча проза» інтерпретація стереотип ґендерний акцент.
6. Даниленко І .І. Молитва як метажанр (до питання про модифікації мовленнєвого релігійно-культового жанру в мистецькому просторі)
У пропонованій статті автор зосереджується на аналізі художнього потенціалу молитви як крос-культурного метажанру. Висвітлено генологічні й онтологічні причини органічного засвоєння та художньої адаптації домінантних ознак релігійно-культового молитовного дискурсу в просторі вербальних і невербальних видів мистецтв – літературі, живописі, скульптурі, музиці, танці тощо
Ключові слова: молитва культ ритуал комунікація мистецтво метажанр модифікація.
7. Іваненко В. А. Наполеглива присутність: лики «шотландськості» у збірці оповідань Джеймса Келмана «Хорт на сніданок»
У статті досліджено поняття «шотландськості», розглядаються його основні потрактування в діахронічному та синхронічному аспектах. Особливу увагу приділено вузькому розумінню шотландськості, що закріпилося як соціально-культурна психологічна форма в деволюційний період шотландської літератури (береться до розгляду період між 1979–1997 рр). Шотландськість такого типу читається крізь призму тетчеризму, особливих соціально-економічних умов взаємовідносин промислових регіонів Шотландії і офіційного Лондона. Така шотландськість реалізується через різноманітні форми присутності, потрактованої в контексті філософії Жака Дерріда. Основними формами присутності шотландськості в тексті є голос, який втілюється через т. зв. «жаргон Ґлазґо», що стверджує присутність через комбінацію присутності та ідеальності, авантюрні персонажі, які втілюють ідею позаконтекстової присутності/наявності, пролетарський екзистенціалізм та онірично-символічні форми оповідності.
Ключові слова: шотландськість присутність самоприсутність голос пролетарський екзистенціалізм.
8. Карабович Т. Проблема мовної парадигми збірки Віри Вовк «Жіночі маски»
Статтю присвячено творчості відомої української поетеси Віри Вовк. Знаходячись в еміграційному світі, на перетині часів і цивілізацій, поетеса написала збірку «Жіночі маски», де робить вибір на користь України та європейських цінностей. Через зображення героїчних образів постає поетична картина жіночих портретів – єдиних в український літературі. Свою збірку авторка Віра Вовк виповнює наскрізь символічними темами, вона пише поезії про долю жінок як героїнь людства, всесвіту, цивілізації та культури. Зупиняється над темами універсальними, у яких символічно висвітлено долю жінки у всіх вимірах її сутності: як матері, як захисниці кохання та домашнього вогнища, як відомої героїні та прибічника чоловіка у житті, тобто сторожа нормативного етикету всіх часів і поколінь.
Ключові слова: Нью-Йоркська група поезія переклади культура еміграція
9. Кизилова В. В. Семантичні моделі кольорів у літературі для дітей та юнацтва (на прикладі української прози другої половини ХХ століття)
У статті з позиції сприйняття тексту досліджено використання в українських творах для дітей та юнацтва певних семантичних моделей кольорів. Наголошено, що вони взалежнені не лише означуваними предметами і явищами, а й специфікою дитячої рецепції, культурною традицією, орієнтацією на міфологію, фольклор. Обмежений життєвий досвід реципієнтів дошкільного і молодшого шкільного віку свідчить про превалювання зображувальної функції колірної лексики, використання базових відтінків хроматичного спектру на позначення явищ природи, рослин, тварин, живих істот. Порушення філософських, онтологічних, екзистенційних проблем у літературі для юного читача супроводжується творенням оригінальних художніх образів, що зумовлює розширення колірної гами, увиразнюючи концептуально значимі образи й розкриваючи особливості індивідуального стилю письменника
Ключові слова: література для дітей та юнацтва читач проза, колір, хроматичний спектр ахроматичний спектр індивідуальний стиль
10. Крикун О. А. Наратор vs герой у метапрозі
У метапрозовому оповіданні Селінджера «Seymour: An Introduction» та романі Андруховича «Перверзія» наратор та головний герой протистоять один одному. Протистояння нараторгерой розділено у статті на три блоки-опозиції відповідно: процес-результат, нарцис-міф, пастишпародія. Наратор сприймає героя як суперника і часом нехтує ним, збиваючись з основної розповіді на метакоментарі, переводячи розповідь на власні письменницькі переживання, часом аж надто обожнює, ідеалізує його, настільки перебільшуючи риси характеру героя, що він перестає сприйматися як об’єктивна художня реальність, розсіюється, перетворюється на міф з безліччю варіантів. Пародія у творах також сприяє розсіюванню героя та утвердженню наратора, оскільки останній є її ініціатором, а герой виступає лише як її матеріал. При цьому образ самого наратора формується послідовно і набуває цілісності, тоді як герой її втрачає
Ключові слова: метакоментарі міф наратор пародія пастиш цілісність
11. Остапчук Т. П. Деконструкція тіла і мови у збірці Ю. Тарнавського «Modus Tollens» (2013)
У статті представлено нову поетичну англомовну збірку «Modus Tollens. IPD’s: Improvised Poetic Devices» українсько-американського автора Юрія Тарнавського. Основну увагу зосереджено на стратегіях деконструювання мови на тлі деконструювання тіла самого поета. Основна ціль, з одного боку, показати новизну підходу до творення поетичного тексту, а з іншого – представити тяглість традиції експериментаторства в царині слова. Збірка Ю. Тарнавського постає як складне синтетичне ціле, в якому задіяно різні види мистецтв та новаторські практики письма. Для їх відчитування застосовано підхід Ю. Крістевої щодо розрізнення генотексту та фенотексту. Результатом семаналітичного прочитання стало відтворення дискурсивних практик автора. Тематичні межі збірки достатньо широкі, але провідні теми – це існування в теперішньому, яке розташоване на помежів’ї життя та смерті, невідворотність останньої, розкладання тіла і нетлінність душі. У смислову опозицію вступають цілісність та множинність, які представлені у збірці як експліцитно, так і імпліцитно через деконструкцію мови і деконструкцію тіла в їх найширшому розумінні.
Ключові слова: деконструкція тіло генотекст фенотекст.
12. Павлюк Х. Б. Імагіноване жіноче начало в панорамі сучасного німецького літературознавства
Мета статті полягає у презентації тенденцій, що панують у німецькому літературознавстві стосовно проблеми зображення жінки в історії літератури та у найпопулярніших філософських концепціях, зокрема, доби Просвітництва. Здійснено спробу окреслити основні методичні та тематичні лінії у цьому питанні, без намагання класифікувати різні дослідницькі напрями й підходи до жіночої теми шляхом вибору тих чи інших текстів. Йдеться про теоретичні засади процесу продукування жіночих образів класичної літератури та про рецепцію жінки як теми у роботах таких мислителів як Кант і Шиллер. Аналіз критичних праць, присвячених розгляду проблеми функціонування жіночих образів у творчості класиків німецької літератури, почасти засвідчує рецепцію означеного питання переважно в межах феміністичного дискурсу, що значно звужує погляд на проблематику їхньої творчості, позаяк увага деяких дослідників зосереджується головно довкола жіночої ідентичності. Водночас історико-культурний та філософський контекст виникнення цих образів, а також особистісна ідентичність авторів, яка виявляється в художньому просторі, потребують більш пильного наукового осмислення.
Ключові слова: тема «жіночого» жіночий образ статева специфіка егалітарна концепція позаісторичність наївне.
13. Семченко К. В. Іманентне єднання ліричного героя з абсолютом у молитві (жанр молитви у творчості «Празької школи»)
Молитва – унікальний літературний метажанр, який допомагає митцю оприявнити духовний зв’язок людини з Богом. На прикладі творчості поетів «Празької школи», митців, відірваних від материкової України атеїстичної доби, зроблено спробу проаналізувати окремі жанрово-тематичні різновиди поетичної молитви, у яких засвідчується іманентне єднання молільника з Абсолютом. Глибоко закорінені у біблійне першоджерело твори свідчать про християнський світогляд поетів, віру в Бога. Ліричний герой поезій – шукач відвертого спілкування з Господом, вболівальник за щасливу долю України. Категорії емоційності, чуттєвості та щирості у творах вражають своєю масштабністю. Через це особливо поширеними жанрово-тематичними різновидами молитов виступають такі: молитви-прохання (молитва про власне духовне удосконалення, молитва про кохану людину, молитва про долю України, молитва про повернення на Батьківщину), молитвапрокляття, молитва-епітафія, молитва-прославлення.
Ключові слова: молитва канон метажанр адепт Абсолют.
14. Сизоненко Н. А. Часопросторовий вимір історіографічної метапрози Великобританії 90-х років ХХ ст
Питання часопросторового виміру в романістиці широко досліджувалося в розвідках М. Бахтіна, Г. Башляра, Ю. Лотмана, М. Бютора та ін. До проблеми взаємозв’язку часу і простору в англійській історіографічній метапрозі зверталися С. Онега, В. Струков, Н. Соловйова та ін. Метою статті є загальний огляд і аналіз хронотопу на прикладі певного пласту романістики. Предметом є шість творів британських прозаїків 80–90 рр. минулого століття: «Будинок доктора Ді» (1993) та «Ден Лено і Голем з Лаймхауса» (1994) Пітера Акройда, «Одержимість» (1991) та «Ангели і комахи» (1992) Антонії Байєтт, «Якої статі вишня?» (1989) Дженет Вінтерсон та «Реставрація» Р. Трімейн (1991). Дослідження дозволяє зробити висновок, що часопросторова організація в них підпорядкована постмодерному розумінню категорій часу і простору. Лінійна оповідь і чіткі просторові кордони поступилися місцем розмитому хронотопу, фрагментарності, різними оповідним рівням.
Ключові слова: історіографічна метапроза хронотоп час простір постмодерний.
15. Сільман К. В. Письменницька публіцистика як явище на перетині літератури й журналістики (на матеріалі збірки Юрія Андруховича «Тут похований Фантомас»)
У статті проаналізовано збірку есеїв Юрія Андруховича «Тут похований Фантомас» (2015), яка відбиває ключові тенденції суспільно-політичного життя України 2010–2014 рр.: від питань мови й культури до подій на Сході України, пропонуючи читачеві суб’єктивний погляд письменникаінтелектуала на актуальні теми, органічно вписані в український та світовий контексти. У процесі аналізу виявлено, що есеям Юрія Андруховича притаманні як літературні (серед яких автобіографічність, інтертекстуальність, експресивність, емоційність, іронічність та широке використання художніх засобів), так і соціокомунікативні риси (актуальність, оперативність, безпосередній вплив на масову свідомість, «державне мислення» та медійність). У зв’язку з цим акцентовано на важливості розгляду публіцистики загалом та письменницької публіцистики зокрема з погляду як літературознавства, так і журналістикознавства.
Ключові слова: художньо-публіцистичні жанри есей, публіцистика письменницька публіцистика колонка.
16. Шевчук Д. О. Екзистенційні пошуки homo excapans у сучасному українському романі (на матеріалі творчості І. Роздобудько та Любка Дереша)
У статті розглянуто особливості моделювання образів homo excapans в сучасному українському романі на матеріалі творчості Ірен Роздобудько та Любка Дереша визначено такі способи втечі героїв від реальної дійсності: подорожі географічними та психологічними часопросторами, втеча від свободи, бунт проти світу, формування команди однодумців, стани психічних розладів (шизофренія, дисоціативний розлад ідентичності, депресія), смерть, яка в критичних зіткненнях «я» зі світом стає єдино можливим способом позбавитись від неприйнятої реальності. У ході аналізу текстів було встановлено, що визначальною рисою особистості моделі homo excapans є здатність до спонтанної активності та творення нових світів з метою пошуків сенсу життя, подолання дискомфорту, страху, стресу та екзистенційної розгубленості.
Ключові слова: ескапізм homo excapans мотив втечі екзистенційні пошуки механізми втечі.
17. Штейнбук Ф. М. Онтологія топосу мислення у творах сучасної світової літератури
У статті на прикладі кількох текстів, зокрема Ф. Беґбеде, В. Кучока, Х. Муракамі, М. Павича, О. Памука, В. Пєлєвіна, С. Поваляєвої, С. Рушді, Н. Сняданко, М. Уельбека та Я. Вишневського, і на основі симбіозу тілесно-міметичного методу аналізу художніх творів і топологічної рефлексії охарактеризовано зміст конвергенції топосу мислення в онтологічному аспекті, внаслідок чого зроблено висновок про те, що на цей зміст відчутно впливають чинники, передусім пов’язані з типом топології суб’єкта, який (тип) визначається через механізм рекурсії. Натомість рекурсія дається взнаки в мисленнєво-тілесній та фрактальній перспективі як найбільш адекватних і придатних для розгортання передусім топосу мислення відповідно – у просторі та часі конкретного художнього твору.
Ключові слова: онтологія тілесно-міметичний метод аналізу художніх творів топологічна рефлексія топологія суб’єкта топос мислення рекурсі
18. Білецька М. Т. «Як воно сяє» Томаса Бруссіга: фотомистецтво як засіб фіксації колективної пам‘яті німців
У статті запропоновано класифікацію інтермедіальної взаємодії літератури та фотографії на основі попередніх теоретичних досліджень інтермедіальних відносин та аналізу роману Томаса Бруссіґа «Як воно сяє». До форм інтермедіальної взаємодії між літературою та фотографією включено такі феномени: згадування фотографії в літературному творі або посилання на фотографію як семіотичну систему (інтермедіальне посилання), взаємодію фотографії та літератури, за якої фотографія, фотограф, фотомистецтво стають темою літературного твору (інтермедіальна тематизація), використання засобів фотомистецтва літературною системою (інтермедіальна симуляція), опис у літературному творі технічних особливостей та процесу творення фотографії (інтермедіальна репрезентація). Досліджено вплив цієї взаємодії на творення сюжету, розкриття характерів персонажів, підсилення образності, символізму твору.
Ключові слова: інтермедіальна взаємодія літератури та фотографії інтермедіальні відносини інтермедіальна тематизація інтермедіальна репрезентація.
19. Борисюк І. В. Візуальна стилістика тексту в поезії Леся Белея
У статті досліджено функції візуальної стилістики, потрактованої як стратегія формування поетичної збірки «Дзеркальний куб» Леся Белея. Об’єктом аналізу є не тільки поетичний текст, а й компоненти візуального оформлення збірки: графіка, елементи верстки і друку, пунктуаційна стилістика, дизайн обкладинки тощо. Мета статті полягала у з’ясуванні взаємозв’язку між текстом та його невербальним оточенням, осмисленим як простір позавербальної семантизації й інструмент концептуалізації поетичного тексту. З огляду на це, поезія Леся Белея демонструє цікаву тенденцію, що полягає в переважанні писемного (друкованого) над усним словом. Тобто візуальні ефекти в поезії Леся Белея можемо вважати концептуальними, а не ілюстративними чи доповнювальними. Таким чином, візуальну стилістику збірки «Дзеркальний куб» можна визначити як інструмент увиразнення ключових мотивів, символів і смислових вузлів: переосмислений деміургійний міф, потрактований як конструювання механічної цілісності з уламків розтятого світу концепт дзеркала як пастки для розуму у світі повторень і симулякрів геометричні метафори як квінтесенція символьної мови письмо як особливий спосіб сприйняття і представлення світу.
Ключові слова: Лесь Белей сучасна українська поезія візуальна стилістика симулякр метафора
20. Григоренко О. В. Шуми в ефірі: переінтерпретація класичних текстів у п‘єсі Е. Єлінек «Смерть і діва V (Стіна)»
У статті проаналізовано інтертекстуальний вимір п’єси Е. Єлінек «Смерть і діва V (Стіна)». Персонажі п’єси розглядаються як конструкти, що відсилають до позатекстових дискурсів, основна увага зосереджується на трансформаціях античних образів та сюжетів і «класичних» у широкому розумінні текстів, переопрацьованих у тексті драми. Завдяки послідовному накладанню античного та мас-медійного дискурсів створюється особливий часовий вимір п’єси. Брутальне осучаснення античних образів результує у циклічному часі, в якому рухаються померлі античні й медійні герої, цей час стає також відображенням мас-медійного виміру культури, в якому всі постаті однаково важливі й незначні, однаково живі або померлі. Багаторівневий інтертекст та особливості часової організації тексту, виконання ритуалізованої дії як основа сюжету дозволяють визначити п’єсу як експеримент із жанром містерій.
Ключові слова: античність інтертекст алюзія осучаснення анахронізм містерія.
21. Захоженко Н. В. Концепція театрального тексту Ельфріди Єлінек
У статті йдеться про визначення онтології літературного тексту в драматургії Ельфріди Єлінек. Виникнення у другій половині ХХ ст. практики постдраматичного театру (за Х.-Т. Леманном) звільнило драматургію від необхідності бути стрижнем театрального твору та призвело до переосмислення її основних понять (нарації, персонажа, дії, конфлікту). Е. Єлінек створює власну теорію театрального тексту, що є незалежним від інших елементів вистави пластом театрального «ландшафту». Її поняття «мовних полів» вказує на кризу міжособистісних взаємин, які лежать в основі класичного конфлікту, і продукує інший тип конфлікту, закладений всередині мови, яка стає головним об’єктом перформативного дійства. Нові стосунки між текстом та актором без посередництва персонажа яскраво проявляються у практиці новітнього «хорового театру». Політична спрямованість драматургії Єлінек лежить на перетині художньої практики Брехта та постструктуралістського текстуального аналізу.
Ключові слова: постдраматичний театр драма мовні поля gestus цитата перформативність хоральність.
22. Косарєва Г. С. «Воццек» Ю. Іздрика як літературний і віртуальний текст крізь призму постмодерністської тілесності
У статті в компаративному контексті проаналізовано специфіку літературного та віртуального текстів «Воццек» (зокрема, уривку з роману «52 дні, 51 ніч») Юрія Іздрика з огляду на постмодерністську концепцію тілесності на часопросторовому, наративному, сюжетотвірному, семантичному рівнях. Матеріал дослідження ґрунтується на концепції шизофренічного дискурсу (за теорією Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі), а також постмодерністських розвідок Р. Барта, Ж. Лакана. З’ясовано різновиди екстерналізації тіла Воццека: тіло як об’єкт вітальності, що апелює до вищого ступеня можливості людського тіла не-тіло (тіло без органів як певна «пульсуюча субстанція»), як уособлення трансцендентного тіла хворобливе тіло, яке трансформується в божевільне і пов’язане із повсюдним болем, ревнощами, стражданням і покаянням тіло як форма пізнання (кохання, болю, спокуси, чуттєвості, сексуальності, страждань тощо), тіло-перформанс. Розглянуто особливості реалізації тілесних топосів болю, бажання, ревнощів, які втілюють різні вектори травматичного досвіду кохання героїв. Наголошено на важливості реалізації у просторі кінофільму наративної схеми звукового ряду, в якому виокремлено техніку «психоделічного голосу».
Ключові слова: тілесність художня інтерпретація мікротопоси болю бажання ревнощів візуальна семантика звукоряд техніка «психоделічного голосу».
23. Науменко Н. В. Нотатники українських письменників у контексті інтермедіальності
У статті проаналізовано щоденники та нотатники українських письменників, із яких пізнаються секрети їхньої творчості, особливості світогляду і ставлення до природи та мистецтва. Матеріалом для роботи стали зібрання нотаток і щоденникових записів Г. Білоуса, Ірини Вільде, В. Герасимчука, Є. Маланюка, П. Тичини, Гр. Тютюнника. Послідовно розглянуто записи різних авторів, кожен із яких репрезентує власне бачення тієї чи тієї проблеми в царині художньої майстерності з’ясовано можливості візуального та звукового втілення письменницьких вражень у сучасному мистецькому просторі. Таким чином показано, що спорадичні думки та враження, наведені у записниках, можна розглядати не лише як фрагментарні жанрові форми, відкриті до подальших інтерпретацій на засадах інтермедіальності (зокрема й синтезу мистецтв), а й як мозаїку складного внутрішнього світу літератора.
Ключові слова: щоденник нотатник враження фрагмент внутрішній світ літературна майстерність творча лабораторія.
24. Нестер Л. М. Мова бренду як вияв «ідентичності» у суспільстві споживання (на основі роману К. Крахта «Фазерланд»)
У дослідженні розглянуто проблему функціонування бренду як нового специфічного засобу комунікації та вираження споживацьких ідеалів масової культури. Проаналізовано семіотичний аспект одягу та його роль у маніпулюванні людською свідомістю у консюмеристському соціумі. Підкреслено, що ідеологія суспільства споживання перетворює моду на один із чинників впливу та управління бажаннями мас, внаслідок чого, особистість «відчужується» від себе та починає жити за законами нав’язаних їй стереотипів. Зазначено, що «мова бренду» функціонує в романі як феномен, який доцільно вважати соціальним позначником, що спрямований на суспільну комунікацію. Визначено, що самопрезентація себе через зовнішність (одяг і тіло) засвідчує право на різноманіття мозаїчності свідомості та вираження ідентичності сучасної людини і сприяє тому, щоб відкидати претензії суспільства споживання на нав’язування стилю життя та ідентичності. Досліджено, що в постіндустріальному суспільстві відбувається масове споживання символів (престижу, статусу, моди), які стають псевдосимволами і призводять до знищення власного «Я» та водночас ставлять перед індивідуумом завдання відшукати справжню ідентичність.
Ключові слова: бренд ідентичність споживач Крахт одяг.
25. Прушковська І. В. Реджеп Більгінер і турецька драматургія
Статтю присвячено розкриттю драматургічного доробку турецького письменника Р. Більгінера з метою розширення та збагачення ідейно-тематичних й естетичних обріїв орієнтальних студій в Україні. Драми турецького автора, які вперше введено в науковий обіг українського сходознавства, об’єднують загальнолюдське, національне та інонаціональне в одне ціле, репрезентують динаміку процесів у літературі Туреччини в суспільно-історичному контексті. У ході розвідки визначено основи творчості Р. Більгінера: відданість громадянській позиції, прагнення самовдосконалення, варіювання жанрами й темами творів, максимальне наближення сюжетів до турецької дійсності й культури. Драматургічний дискурс Р. Більгінера розглянуто як складову модерної літературної матриці з її самобутністю й повноцінністю.
Ключові слова: поетика драматургія турецька сходознавство творчість модерн хронотоп образ
26. Романцова Б. М. Неможливість візуальної фіксації образу замку в однойменному романі Франца Кафки
У статті розглянуто візуальну складову образу Замку з однойменного роману Франца Кафки. Згідно з гіпотезою автора, Замок уникає візуальної фіксації зі сторони протагоніста, і множинність інваріантів образу Замку зумовлює інтерпретативну гнучкість роману. У статті висвітлено такі аспекти образу: неподоланний внутрішній конфлікт у візуальному втіленні Замку, відсутність ідентичності цього простору, внутрішня суперечність, закладена в іменах та назвах локусів. Окрему увагу приділено містким образам: «Landvermesser» (землемір), «Schloss» (замок), «Herberge» (заїжджий двір). Автор статті доводить, що центральний образ роману Кафки уникає візуальної фіксації як на лексичному, так і на структурному рівні.
Ключові слова: Франц Кафка Замок візуальна складова Моріс Бланшо Хорхе Луїс Борхес інтерпретація лабіринт хронотоп локус ідентичність Карл Фредерік ризома значень.
27. Старшова О. О. Символічний простір Площі Вашингтона в романі Генрі Джеймса та його однойменних екранізаціях
У статті розглянуто Площу Вашингтона у Нью-Йорку як символічний простір, який стає відображенням історичних змін у розвитку міста, що, своєю чергою, позначають ціннісний зсув соціальних відносин. Дослідження твору крізь перспективу урбаністичного простору виявляє взаємозалежність між життям міста та його мешканців. Центральний конфлікт роману зумовлено протистоянням суспільних цінностей патріархального Нью-Йорка та того міста, що стрімко розвивається в бік модернізації та технологізації. Кетрін Слоупер не здатна пристосуватися до нового темпу життя і опиняється в межовій ситуації між суспільними стереотипами батька, комерційними інтересами Моріса Таунсенда та романтичними уявленнями тітоньки Пеннімен. В екранізаціях роману Нью-Йорк втрачає роль сюжетного компоненту, пересуваючи дію насамперед до внутрішнього простору дому (The Heiress, 1949) або залишаючись екзотичною периферією з підкреслено натуралістичними фоновими видами міста, покликаними відтворити автентичну атмосферу доби (Washington Square, 1997).
Ключові слова: аксіологія текст міста урбаністичний простір історія натуралістичність міф міста інтермедіальність
28. Чернявська В. В. Інтерактивна література як відкритий текст (на матеріалі творів Едварда Паккарда «Таємниця покинутого замку» та Джо Девера «Самотній вовк»)
У статті розглянуто специфіку реалізації відкритого тексту у творах інтерактивної літератури на матеріалі оповідання «Таємниця покинутого замку» Едварда Паккарда та роману «Самотній вовк» Джо Девера. На думку автора, у творах такого типу відкритість тексту досягає нових меж і зумовлена структурними та змістовими особливостями інтерактивної літератури. Основну увагу зосереджено на аналізі тих елементів твору, які мають безпосередній вплив на формування незалежної читацької оповіді (наявність ідейних вузлів, поділ загального тексту на параграфи з відповідною навігацією, ігровий рольовий елемент розвитку персонажа). Також у статті зроблена спроба підкреслити безпосередній зв’язок між культурно-історичними епохами та рівнем відкритості / закритості тексту.
Ключові слова: інтерактивна література відкритий текст читач автор ідейний вузол.
29. Юхимук Я. В. Екфразис як функціональна складова інтермедіальності та інтертекстуальності
У статті розглянуто явище музичного екфразису та його роль у створенні художнього тексту. Автор обґрунтовує амбівалентність терміна «екфразис» і окреслює його функції в літературному процесі зламу ХХ–ХХІ століть, акцентуючи на еволюції дефініції, оскільки сучасна література істотно відрізняється від аналізованої літературознавцями у 70–80 роках ХХ століття, методологію яких досі використовують деякі науковці. Створення критеріїв для відокремлення екфразису від художнього опису твору мистецтва дозволяє побачити якісні зміни явища, а саме поява рис інтертекстуальності, про які раніше не згадувалось. Дослідження трансформації екфразису здійснено на матеріалі творів П. Зюскинда («Парфуми», «Контрабас»), М. Павича («Пейзаж, намальований чаєм») і П. Хьога («Смілла та її відчуття снігу», «Тиша»)
Ключові слова: екфразис музичний екфразис інтермедіальність інтертекстуальність.
30. Яблоновська Н. В. Художня література в аспекті соціальних комунікацій
Статтю присвячено розгляду особливостей художньої літератури як підсистеми соціальних комунікацій, яка передає в часі та просторі соціально значущу інформацію. Проведено паралель між комунікативною, інформаційною, виховною, культурно-просвітницькою і рекреативною функціями художньої літератури та журналістики як підсистем соціальних комунікацій, а також їх функцією конструювання нової соціальної реальності. Окремо розглянуто умови існування системи соціальних комунікацій у добу Web 2.0, яка ставить схожі проблеми і перед масмедійною комунікацією, і перед художньою літературою. Привернуто увагу до нової комунікації – екранної, яка безмежно розширила можливості письменників та медійників, але змінила сприйняття тексту на більш поверхневе та уривчасте. Також зауважено процеси демасифікації інформаційних потоків та їхню суспільну неоднозначність. Доведено, що сутність феномену «художня література» сьогодні вже неможливо розкрити повністю тільки в межах літературознавства, без урахування соціокомунікаційного чинника та новітніх комунікаційних технологій.
Ключові слова: художня література соціальна комунікація журналістика масова комунікація екранна комунікація демасифікація.